Буде чи не буде

Згідно Закону України «Про боротьбу з корупцією» під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, направлена на протиправне використання даних їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Основні «підвиди» корупції у ВНЗ — це хабарництво, вимагання послуг, зловживання службовим становищем і вимагання підношень. Кожен третій студент стикався у своєму виші з корупцією, але  протидіяти цьому особисто готові лише 5%. Такими є дані соціологічного опитування, яке провів Фонд “Демократичні ініціативи” та фірма “Ukrainian Sociology Service”. Як це все відбувається?


Успішно здати іспити на факультеті лікувальної медицини самостійно вже давно стало схожим на байку. З року в рік знаходиться такий викладач, який «валить», тобто ти нічого не будеш знати поки з ним не розрахуєшся. Суму визначає сам викладач, але підійти до нього з конвертом на пряму неможна, адже вилетиш не тільки з кабінету, а й з ВУЗу. Якщо викладач каже, що не бере хабарів, значить бере багато.  Викладачі завжди вдають, що не люблять хабарів. І тільки заради тебе йдуть на поступки. Завкафедри, декани беруть по безналу. Сфера державної вищої освіти перетворилась на сферу послуг і заробітку коштів. Гроші йдуть на рахунок як благодійні внески. Щоб здати іспит «Крок 1» треба обов’язково з кимось домовитися, інакше три роки навчання коту під хвіст.

Моя коліжанка здавала такий екзамен два рази. Першого разу вона сиділа ночами, довго вчилася, але так нічого в неї і не вийшло. На перездачі було знову те саме і знову провал. Коли вона зайшла в деканат спитати чи здала вона іспит перше задане питання було: «А хто за вас домовлявся?». Тоді вже виходу не було.
Знімала квартиру вона в одного професора «Політехніки», який сказав, що має знайомого лікаря,  що їй може допомогти навіть через Київ. Ось так моя подруга потрапила в страшну аферу. Їй сказали, що потрібно заплатити 5 тисяч доларів США. Погодьтесь, що за іспит занадто кругленька сума. Кредитами, позичаннями але все ж гроші назбиралися.
Подруга зустрілася з цим лікарем, дала великий конверт грошей та стала очікувати зданого екзамену. Як гарантію цей лікар вручив їй розписку, де було вказано, що громадянин «такий-то», позичає в «Такої-то» гроші в сумі 5 тисяч долавір.  Їй сказали, що її переведено на четвертий курс і, що вона може ходити на пари. Протягом двох місяців, за які вже всі студенти, які поздавали мали сертифікати про здачу іспиту «Крок 1», вона була годована обіцянками та запевненнями про те, що її сертифікат в Києві вже підписаний і з дня на день вона зможе його забрати в деканаті. З кожним днем вона все більше підозрювала, що її обманюють. І ось настав вирішальний день, коли з деканату сповістили про відрахування студентки. Вона зрозуміла, що вже нічого не змінити і почала дзвонити до того лікаря, щоб повернути хоча б гроші. Перше лікар казав, що нехай вона не хвилюється що її поновлять. Десь через тижнів два-три вже визнав, що екзамену вона так і не здала і гроші він їй поверне в кінці тижня. І такі розповіді були щотижня.
Історія продовжилася тим, що коліжанка звернулася в районний райвідділ через знайомого дізналась, що за тим місцем роботи, що вказано у розписці такий не працює. Вона написала заяву базуючись лише на імені і вже на наступний день лікар їй сам передзвонив та попросив забрати заяву. Сказав, що гроші поверне до кінця місяця. Історія ще не закінчилася і дівчина немає ні зданого екзамену ні грошей.От таке хабарництво вийшло.  У навчальному процесі відсутні дієві форми боротьби з корупцією, такі, як контроль над процесом прийняття заліків та іспитів. Мало того це велика сітка хабарників, які один за одного домовляються і лише обмаюють студентів. Я згідна таких викладачів чи екзаменів не так багато, але вже як зявиться хтось один то складається таке враження, що кожний корупціонер.Боротьба з корупцією у вищій освіті — нагальна проблема сьогодення. Якщо ці процеси будуть зростати, нація втратить своє майбутнє. Якщо університет не в змозі сформувати у студентів такі риси, як чесність, порядність, якщо можна придбати за гроші оцінку і диплом, то такі ж самі принципи будуть привнесені такими “фахівцями” і майбутніми керівниками в усі сфери. . .

Глобалізм та глобалізація

Зовсім нещодавно я почула від одного свого знайомого дуже оригінальне і, як то кажуть, на хлопський розум, пояснення, що таке глобалізація. Отже, глобалізація, за його словами, - це коли в день Святого Патріка в Сан-Франциско, з італійського ресторану поліцейський-мексиканець, у формі китайського пошиття, виштовхує натовп, напившись французьким абсентом, негрів  за бійку з росіянами, які виступили за права ескімосів на Дикому Заході ...

Так, доволі смішно, але яке насправді глибоке тлумачення. Адже, щоб осягнути щось до кінця пересічному громадянину, просте визначення з хитро-розумних книг буде мало. А так, одразу все стало на свої місця і, як би не було іронічно, але саме через іронію.

Хотілося б спочатку розібратися: «А в чому ж різниця між глобалізмом та глобалізацією?». Все доволі просто. Глобалізація – це практичне застосування глобалізму, а глобалізм – це теорія глобалізації. В кінцевому результаті, напевно, можна дійти, такого, доволі сумнівного, рішення, що це синоніми. Глобалізація – це щось всеохоплююче. Це перетворення якогось явища на світове, планетарне. Дослідники виділяють три ракурси глобалізації як соціального явища: соціально-політичний, соціально-економічний, соціокультурний . Термін “глобалізація” має багато змістовних значень, теорій та підходів. На думку Яна Нєдєрвіна, в соціальних науках існує стільки концепцій глобалізації, скільки дисциплін: “Якщо ми розглядаємо глобалізацію як багатовимірний процес, то всі ці підходи до теми достатньо відповідні. Глобалізацію можна розуміти, як безконечний синтез багатьох дисциплінарних підходів”. Наприклад, дослідниця В.Воронкова під сутністю глобалізації розуміє “перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему, організовану за універсальними принципами”. На думку західного соціолога У.Бека, “глобалізація – це ідеологія панування світового ринку, ідеологія неолібералізму” . Але існуюча багатогранність поглядів вказує на кризу глобалізації як науки, що не встановила ні предмет, ні суб’єкт власного дослідження, у зв’язку з цим залишається відкритим питання про сутність глобалізації.

На мою думку, у всі часи та у всі епохи людство переживало ту чи іншу глобалізацію. На приклад, християни об’єднують людство під егідою свого Бога, одні народи перебирають у інших моральні цінності чи різноманітні традиції, чи, щось з сучасності, створення міжнародних компаній, якими управляють справжні громадяни світу, вони створююсь новий торговий лад (нову систему економічних відносин) і є провісниками нового світового порядку. Саме зараз ми знаходимося в епосі великих змін і глобалізація це, можливо,  найбільш значущий процес, а його механізм це тема для дискусій економістів, політиків тощо. Глобальні зміни, разом з іншими об'єктивними факторами, сприяють пошуку ефективних шляхів зменшення несприятливих наслідків, надійних методів прогнозування можливих змін з метою виживання і подальшого процвітання держав. Завданням сучасного суспільства в умовах глобалізму є перетворення його потреб у корисні можливості для людини і нації. Глобалізація руйнує старе з швидкістю світла і будує щось зовсім нове, те у що людина не може так швидко влитися. Вона ніби й нікому не заважає жити, але на то вона є глобалізацією, щоб ні кого окремо не стосуватися. Плюси глобалізації:

- Полегшення обміну досвідом, і як наслідок прогрес і підвищення рівня життя

- Збереження життя всьому людству (напр., контроль за ядерною зброєю та захист навколишнього середовища)

мінуси:

- Знищення національного розмаїття, а, як відомо, чим більше розмаїття, тим системі легше пристосовуватися до змін умов існування.

З іншого боку сьогодні кожний може сказати, що людство переповнене глобальними проблемами, які стосуються кожного. Можу вам навести деякі приклади таких проблем: подолання бідності та неграмотності, забезпечення ресурсами на довготривалу перспективу, катастрофічне забруднення навколишнього середовища, збільшення населення Земної кулі, епідемії… Все це зумовлено протистоянням людства та природи. Природа існує за принципом негативного зворотнього зв'язку, тоді як людська культура — за принципом позитивного зворотнього зв'язку.

Глобалізація, можна сказати, має чотири типи зброї - інформаційне, військове, екологічне та фінансово-економічне.

Сьогодні активно процвітає інформаціїна глобалізація. Вона охоплює всі сфери культури - релігію, науку, мистецтво, моральність, політику і т.д. У неї надзвичайно хитре завдання: національні культурні цінності слід замінити на американськими чи західноєвропейськими. Ось чому після «перебудови» до нас поприбігали з від усіх-усюд сектанти всякого роду - аж до сатаністів. Ось чому наймоднішими теоріями в науці стали американські. Ось чому в кінотеатрах і на екранах телебачення ми бачимо головним чином американські бойовики, детективи і комедії. Ось чому головним «моральним» законом став закон джунглів. Ось чому в політиці патріоти залишаються у ЗМІ на задвірках. За допомогою інформаційної глобалізації можна впливати відповідним чином на людську психіку.

Військова глобалізація. Тут все надзвичайно просто. Це військова присутність Сполучених Штатів Америки у всіх конфліктах, на всіх частинах нашої планети. Так, це лише модель, ідеал військової глобалізації, але все йде саме до цього і багато чого вже було зроблено.

Екологічна глобалізаціяв своїй суті полягає основним чином з проблем, що стосуються екології, а способи їх вирішення знаходяться на ембріональному рівні.

Про фінансову глобалізацію, я вже згадувала. Вона передбачає домінування обраної, елітної групи людей.

Глобалізація це не лише прогресування інтернаціональності громадського життя, але й це шлях гуманізації соціальних

процесів і як наслідок зміни самосвідомості людства в даному напрямку.

Мені здається, що глобалізація - це складний процес навіть для висококультурних та багатих країн Європи. Всі країни відрізняються рівнем економічного розвитку (хтось попереду, хтось позаду), вони дуже різні за своїми культурними аспектами та національними традиціями. Весь світ різниться за всіма показниками. Можливо зараз глобалізація здається безперспективною за рахунок криз, політичних невдоволень… Але я думаю, що колись це все ж відбудеться на масовому рівні. Людство стане знову синами та дочками Адама, жителями Земної кулі.

Ісус – доказ унікальності Біблії

Біблія, книга яку писали більше ніж 1600 років, 40 авторів із усіх суспільних верств, включаючи царів вчених, філософів, державних діячів, селян та інших. У Біблії можна віднайти сотні тем, які часто викликають різні незадоволення та суперечки. Автори Біблії трактують їх, дотримуючись гармонії і єдності, від Буття до Об’явлення. Усі вони розповідають одну і ту ж історію: про Божий викуп людини. Ця унікальна книга була перекладена майже на всі мови світу. Ця книга пережила і війни і мирні часи і з часом лише зміцнила свій авторитет. Біблія – Слово Боже, вчення від Бога. Вона приносить у домівки людей істину, вчить їх робити правильний вибір у житті. Історик Філіп Шафф у книзі «Особистість Христа» яскраво описує унікальність Біблії як книги про Спасителя: «Цей Ісус із Назарета, без грошей і без зброї завоював більше мільйонів, ніж Олександр Македонський, Цезар, Магомет і Наполеон; без науки і вчення Він вилив більше світла на людські і божественні предмети, ніж всі філософи і вчені, разом узяті; без схоластичного красномовства Він проголошував такі слова Життя, як ніхто до Нього і після, і дієвість вони мали таку, якої не досягав жоден оратор чи поет; не написавши жодного рядка, Він привів у рух більше пер і надихнув на більшу кількість проповідей, промов, суперечок, вчених праць, творів мистецтва і похвальних пісень, ніж ціла армія великих мужів стародавнього світу і сучасності».  
Христос - це живе втілення ідеалу чесноти і святості, високий зразок всього самого чистого, доброго і благородного в очах Бога і людини.


Ісус дав історії новий початок. Він у майже кожному будинку в будь-якій країні: всюди люди вважають, що Він схожий на кращих синів саме їх народів і на Бога. Він не тільки найвищий приклад чистоти душі, а й найсиліший приклад, якого потрібно наслідувати. Той факт, що різні автори, які жили в різні часи, разом пророкують пришестя Христа, є найпереконливішим доказом, Божественого походження Біблії. Про це говорить і апостол Петро: «жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим.»

Естетизація аморальності в романі «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда

Вбивство, секс, скандал, і наркоманія - всі ці гріхи формують Портрет Доріана Грея, темна історія про молоду людину, який продає свою душу за вічну молодість, а його портрет відображає шрами його злочинів. Все, що потрібно Доріану – це його краса, яка є аморальною, а портрет, що відображає всю потровність душі Доріана греє є променем моральності. Доріан обміняв чистоту невинності і цнотливості на вічну молодість, тим самим він зробив свій найстрашніший гріх. Доріан Грей. Юнак з душею грішника. До речі, що дуже цікао, всі його "​​гріхи" в книзі є незавершені, і читач сам має змогу додумати. Виходить, чим людина зіпсованіша, тим зіпсовані ший є його Доріан Грей. І тим більше такі люди обурюються "аморальністю" твору. На злодієві шапка горить.

Про аморальні вчинки Доріана можна говорити багато, але читаючи я у всьому звинуватила Генрі Уортона. Його, замаскована під естетичну філософію, потворність душі, яку він сам у собі виробив, не обмінюючи її на вічну молодість, вражає. Саме він переконав, Доріана вірити і проповідувати принципи, що саме з естетичної сторони не мають жодної різниці аморальні вони чи ні, важливо лише чи ці вчинки будуть збільшувати, або зменшувати задоволення самого життя. Все, що прирівняється до краси Доріана – це лише мистецтво, яке згодом і вбє його. Лорд Генрі з першої секунди їх знайомства став для нього як «змієм спокусником», а також його можна назвати «провідником світського життя». Доріан користується своєю красою наліво і направо, вона допомогла йому навіть врятувати життя, але не вберегти душу від «бруду». Він викликав довіру майже в кожному і хто на це клював той потім закінчував своє життя трагічно як Сібіла Вейн, Алан Кембел і навіть загинув той хто захоплювався красою Доріана і написав цей портрет - Безіл Голворд. Доріан Грей повільно перетворюється від людини з чистою душою на естета, що живе своїм життям у пошуку краси та задоволення і відмовляється від усієї моральної відповідальності. Він відмовився від усіх можливих канонів і дозволяє собі усе. Грей розуміє, що все за ради чого він живе – це лише молодість і краса. У його житті немає іскорки, в ній немає любові. Так хіба можна вважати те швидкоплинне захоплення, яке опанувало ним відношення до Сібіл Вейн, любов'ю?! Він створює собі казку, ілюзію, міраж. Грей «все сильніше закохується в свою красу і все з великим інтересом спостерігає, розкладання своєї душі».

 Портрет імітує життя Доріана, відображаючи всю потворність його душі, показує не лише фізичні страждання, але й душевну кризу та в кінці кінців приводить героя до покарання. Цей портрет – совість Доріана Грея. Чи було у Доріана занадто мало совісті, раз він потягнув за собою у прірву стільки людей, або занадто багато, якщо кожен помилковий чи сумнівний з точки зору етики крок він бачив вічним докором у своєму потворному відображенні? Дуже рідко люди мають у житті шанс спостерігати за змінами своєї душі і проаналізувати все своє життя. Справа тільки в тому, чи можливо оцінити свою унікальну можливість і зміниться на краще, або закінчать своє існування в законах жанру?

Нова робоча сила

Куди податися випускнику після закінчення ВНЗ? Що робити, якщо спеціальність, по якій Ви отримали вищу освіту, Вам не цікава?

Отже: людина народжується, йде в дитячий садок, потім у школу, потім у ВУЗ, а потім ...

І на цьому місці проблема працевлаштування постає досить гостро - у людини вже є своя молода сім'я, є освіта, але ще немає достатньо досвіду для того щоб працювати за фахом.

Якщо ж Ви збираєтесь працювати не за фахом. Тут багато варіантів - займатися тим, що подобається, займатися тим, що добре умієш, займатися тим, чим доведеться. Набиратися досвіду там і сям, а заодно приходити до розуміння - що ж Вам дійсно потрібно.

Нині стає зрозуміло, що з появою ринкового механізму попиту й пропозиції робочої сили – необхідний новий механізм взаємодії інституту освіти і ринку праці. Сучасні умови ринкової економіки диктують необхідність формуванню ефективного працівника, його ресурсних якостей у межах всіх щаблів освіти.

Щоб дізнатися які амбіції у завтрашніх працівників, було проведене дослідження. Опитуваними були студенти факультету журналістики.

Більшість з опитуваних вступили на цей факультет не за власним прагненням чи через величезний талант, а лише через поради батьків чи друзів. Та це на щастя не змінює того факту, що 70 % опитуваних бажають надалі працювати за фахом, а 97 % уже мали досвід роботи за своєю професією.

Проте, як повідомляють «Коментарі»: «В Україні за фахом після закінчення ВНЗ йде працювати лише кожен п'ятий випускник вітчизняних факультетів журналістики. Про це заявив глава Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Олег Наливайко в ході другого українсько-іспанського форуму "Свобода слова й економічна незалежність як чинники розвитку ЗМІ".»

Пошук роботи, насамперед, це важливий вибір, усвідомлення своєї необхідності перед суспільством. Більшість вважає, що знайти роботу з перспективою кар’єрного росту досить просто, але все ж для цього потрібно мати зв’язки. Тобто більшість роботу шукають через друзів та знайомих і мало хто покладається на рекламні оголошення чи біржу праці.

 У досліджені ми дізналися, що є важливим на думку студентів при прийомі на роботу. Отже, престиж ВНЗ у якому ти навчаєшся є трошки важливішим чим оцінки які ти в ньому отримуєш. Мотивація і досвід посіли перші місця у рейтингу, а зразу за ними комп’ютерні навички.

Підсумувавши дослідження можна дійти висновку, що студенти-журналісти хочуть бути майстрами своєї справи з власного бажання, а також у зв’язку з важливістю даної професії у суспільстві. Якщо ж при виборі освіти батьки та друзі відігравали вирішальну роль – зараз майбутні акули пера покладаються на власні амбіції та знання надані ВНЗ. Кращі шанси працевлаштуватися мають ті, хто почав підробляти в студентські роки і має досвід роботи.

У нашому житті є моменти, в яких навіть найбільш кардинальні зміни проходять найменш болісно. Це перехрестя, на яких ви можете вибрати будь-який напрямок руху. Один з таких періодів - вступ до вузу, наступний - його закінчення. Не бійтеся змін, на перехрестях найголовніше - не боятися.

Яремчук Василина

Символи мого життя, або чому варто зловити можливість емоції

Кожний день відкриває у собі символізм життя. З кожним днем приходить щось, що відновлює на первинний рівень жагу до життя. Символом існування, буття – є бажання жити. В когось воно прокидається з першим промінчиком сонця чи у смачних ранішніх вафлях з кавою. Важливо відчувати себе живим рухатися, бігти до мети, якогось непереборного бажання. 

Для мене відчуття життя, віра і надія є символами які супроводжують з дня у день. Я написала історію, яка відображає почуття життя, бажання і хотіння. І в ній я стою на березі океану... Переді мною відкривається прекрасний краєвид, безмежний горизонт і можливості. Їх так багато і мало, що не розумію до чого тягнутися. Переді мною міняється погода, висота хвиль і сила вітру, міняється життя. Я стою, на моєму обличчі легка усмішка. Я просто стою, нічого не роблю. Я не щаслива, але я і не сумна. Я не висока, але я і не низька. Я ніхто і я все. Але я стою. Стою з сама собою. З своєю гордістю і байдужістю, своєю силою і слабкістю, своїми гріхами і своїм добром.. Але я стою і знаю, що можу зробити крок вперед, можу глибше вдихнути повітря, але я стою і не можу рухатися, я стою і хочу вірити, але не можу, не можу нічого робити. Я просто стою чекаючи чогось, що приверне увагу, зробить мене щасливою, чи заставить плакати, щось, що викличе у мене хоча б якесь почуття, крихітну емоцію. Я чую шум хвиль коли закриваю очі, я бачу вітер коли розплющую їх. Я просто стою на березі океану і це не сумно, але і не весело. Можливо, я стою, бо знаю, що так простіше чи, можливо, я просто боюся? Я стою… закриваю очі, дихаю і уявляю, як я біжу берегом океану, застрибую в нього і відчуваю гармонію, гармонію з собою, своїми емоціями, я бачу перед собою мету і біля мене з’являються інші люди які біжать берегом океану, але не всі в силі зробити крок вперед і застрибнути в нього, не всі… І тут мене наповнює гордість за себе і за тих людей які пливуть біля мене, які зробили крок, зуміли пробачити і любити, образити і ненавидіти, вірити і підтримувати інших. Ми пливемо океаном і я бачу, як хтось змінює курс чи зупиняється на острові, і ось я знову одна і переді мною берег океану…

Відкриваю очі, я стою на березі океану. І я знову не маю сил, відчуваю що я відважна але мені страшно.. Я не можу рухатися.. Я стою… Стою і ні про що не думаю.. просто дивлюся який переді мною прекрасний краєвид, безмежний горизонт і можливості, можливості... Їх так багато і мало. Міняється погода, хвилі і вітер…

Бажання жити, вірити в вищі матерії і відчувати емоції – символи, що є рушійним еквівалентом буття.  Реально бачити можливості і не шукати коробки зі щастям у мегаполіс них супермаркетах. Тільки сильна духом людина здатна жити життям, а не просто перебувати в гравітаційному просторі існування.

Яремчук Василина

Викрутаси долі

Дивлюся.. Ідуть по вулиці жінки з чорними хоругвами. Несуть їх до хати, а за ними біжить маленький хлопчик, Сашко. Він біжить усміхнений між заплаканими жінками. Він не розуміє. Нічого для нього не здається не звичним, ще один день. А зранку на селі навіть півні не проспівали. Ні одна душа не стояла на городі, лив дощ. Малий Сашко біг до свого заплаканого батька, який втратив свого вихователя, свою дорогу людину. Біля нього згорблено стояла стара матір. Не знала вона, що їй далі робити, ніби все життя починається з початку, наче все зупинилося. Біль на її обличчі застиг в очікуванні. І здавалося вона чекала нового жаху. У хаті старі баби на лавках переспівували пісні, чекаючи священика. А він запізнювався ідучи з ранішньої служби. Нарешті трохи втамувався дощ, з кінця вулиці ішло дві постаті. Один був одягнений в буденне сільське вбрання, а другий ішов в довгі рясі. То ішли священик і дяк. Зайшовши до хати одразу приступили правити службу по померлому. Ніхто в ті кімнаті не залишився байдужим. Одні ридали аж заходилися, другі стояли непорушно неначе один зайвий рух і їхня непорушність зміниться на дику істерику. Посеред кімнати стояв гріб, а в ньому лежав блідий чоловік. На його обличчі було безліч зморшок, натруджених з роками. Чомусь зараз дивлячись на нього він був зовсім іншим, неначе я ніколи тої людини не знала. Я закрила очі і згадала, як той старий дядько який лежав посеред кімнати, розповідав мені, як він втратив пальця на праві руці. «То було давно, казав він. До нас в село прийшли німці за хлібом. А ми його ховали в землі, закопували не тільки хліб, а й маленькі мішечки з зерном. В мене був пес, Бровко. Так в той час всіх собак називали. Тай зараз в ті справі мало що змінилося. Я того пса любив. То був для мене справжній друг. Ми з ним і уроки разом робили і по гриби в ліс ходили. Правда троха буйний був, зараза. Чужих людей ніяк не визнавав. Ото зайшли до нас на подвір’я німці з автоматами а він ну ніяк не вгамується. Один німець наставив на нього свою зброю, а я хлопець був тоді ше малий. Побачивши як та паскуда на мого друга автоматом тикає, я зірвався з лавки і побіг його захищати. Мама хотіла втримати мене за виворот, але не встигла вхопити за комір. Я встав між Бровком і дулом. Німець міні усміхнувся… а далі, а далі боляче розказувати. Ти вже не мала, то напевно й сама зрозумієш. » Дивлюся.. Жінки вже несуть хоругви назад в церкву, а за ними по мало повзе похоронна процесія. З церкви попрямували на цвинтар, а там і оком не моргнули, як я з своєю старенькою бабунею стояла і дивилася, як засипали глибоку могилу. Сльози на очі почали виступати автоматично, шкода було і померлого і мою бабуню, яка втратила брата, і дядьків які вже сумували за своїм батьком. Як сумно і не звично продовжувати життя. Я буду пам’ятати свого дядька усміхненим, бо він бум мастак шоб випити і різних анекдотів за столом порозказувати. 1 квітня. Отак то доля вміє жартувати.

 Яремчук Василина

Роздуми на тему МОВЧАННЯ

(Під враженями від оповідання Генріха Белля «Мовчання доктора Мурке»)

Про що можна помовчати? Мовчання. Іноді ним можна пояснити набагато більше ніж безглуздою балаканиною. Змусити себе промовчати є набагато складніше ніж миттєва відповідь. Постійна балаканина гримить в людському розумі. Сьогодні ми так багато говоримо про те, що насправді мало кого хвилює. Так ми обговорюємо політику і культуру, дозвілля, науку і т.д., але насправді більшість із нас цікавлять лише банальні побутові речі, які в кінці-кінців просто заповнюють мовчанку, що насправді сказала б набагато більше. Так, абсурдно стверджувати, що з мовчанки можна зрозуміти більше слів. Оксюморон. Та все ж. Деякі мовчання голосніші ніж слова. Мовчання можна спостерігати у серцях всіх людських істот і воно може бути дуже оглушливим.

Мовчання це місце де правильні слова можуть зібратися разом. Без тиші, потік слів стає безглуздим. Воно є речагом, навіть скоріше центром управління бесіди. Не знаю, як звучав би діалог без мовчання, але з одного лише мовчання був би зрозуміліший. Чи кожний його учасник говорив би про те ж саме?, але знаю, що після такої розмови всі б залишилися задоволені.

Мовчання породжує тишу. Тиша ніколи не зрадить,  вона спокійно чекає кожного. В будь-який час звернувшись до неї - вона є. У мовчанні можна не бачити жодного сенсу, не відчувати життя і жодного значення. Але ті, хто хоть інколи практикує тишу знає, у мовчанні є щось більше ніж все, у мовчанні можна знайти Бога. Він приходить до нас у тиші,  він вже проник в самі темні місця, які існують, і темрява мовчання прославлена своєю присутністю.  Більше того, в тиші Він це єдине, що там є і всі ми бачимо його по-різному.

Що б правильно почути тишу потрібно спочатку очистити неспокійний розум.  Коли розум спокійний, треба слухати звуки власного серця. Після цього потрібно відчути власний подих. Вдих і видих, відчути їх рух. Мовчання, резонанс, вібрації.

Коли відчуваєш мовчання то маєш шанс відчути аромат внутрішнього світу, та для цього потрібно відмовитися від балачок зовнішнього.

Мовчання – нескінченне, впорядковує та заспокоює, але для тих хто звик до шуму, воно може стати загрозливою мукою та стривожити. Мовчання серця може убити, поранити. Творче мовчання є великою рідкістю, а тим паче для журналіста. Інколи так важко промовчати, але так варто було б. 

Ним можна пояснити інтелект і дурість. Якщо хочеш здатися розумнішим – промовчи, але не маючи відповіді виглядатимеш безглуздо, як і слова, що сказані для заповнення тиші. Це замкнуте коло і рішення прийняте тобою ніколи не стане правильним.

Думаю, зрештою багато говорити про мовчання… самі розумієте. І все вище сказане скоріш за все краще б було промовчане. Ніщо не скаже і не пояснить  якусь річ так добре, як вона сама. Тому на питання: «Про що можна помовчати?» є одна відповідь: «Про мовчання.».

Яремчук Василина

Потрібний, або той, що продався

_{«Але ж навколо штучні маски, а не обличчя,}

_{штучні клапани, а не серця,}

_{штучні допінгові емоції, а не любов.»}

_{Степан Процюк}

Незалежний, чесний, той, що прагне справедливості журналіст. Сьогодні – це міфічний персонаж, що живе в вигаданому світі. Реалії життя, а тим паче реалії українського суспільства, заставляють людей навколо ставати справжніми маргіналами, яких мало що зацікавить. Зазомбоване суспільство вимагає зазомбованих магістрів пера. Так, здається, що  ми незалежна держава, вірою і правдою йдемо до процвітання, але насправді ми далі живемо в Союзі, звідки нам немає дороги. Та по-суті справа не в хабарницьких депутатах, тут справа у вже розореній державі. А в реальності ніхто не скаже правди, влада звинувачує у своїх бідах попередників, а народ з того сміється, мов самі накрали. А журналісти, що мали б бути каналом до чистого розуму, продали своє честе сумління.

Написати про щось фактично, не так вже й прибутково. А все в сучасному світі живе на доларах, євро чи іншій провінційній валюті. Якщо твоя зарплата в гривнях то в кінцевому результаті ти сидиш сам-самотою з дульою у кишені. А вихід який? Навколо стільки спокус, що зламавшись, залишається продатися. Зрештою наш медіа простір вже є підготовлений до джинсово-попсових новин. Така інформація випливає так давно, що нація готова далі сприймати певні події в одному ракурсі, а про інші, які і так будуть замовчані, не хоче навіть чути. Це така собі гра у маніпуляції сидячих у трансі людей. І тільки справжні маніпулятори виживають.

Все тримається на псевдо чесності. Чесне слово, чесні журналісти і моя мабуть найулюбленіша іронічна фраза чесні вибори. За то тримаємо марку незалежності, навіть незалежності від відповідальності та професіоналізму.

Зрештою виправдовуючись перед собою, думаєш, що це всього лиш на всього бізнес. І чому інші заробляють, а я гордий? В кінці-кінців продажний може означати – для продажу. Глобальні процеси ми зводимо до іронії, пояснюючи це спеціально не зрозумілими теоремами. А коли, читаєш щось незаангажоване тоді відчувається тон байдужості. То все наша українська ментальність «моя хата з краю…», а навіть якщо щось знаю – нічого не буду з цим робити.

Живемо ефектом стада. Нікого не цікавить нічого. А правда не та, що правдива, а така яку люди говорять. Маючи свою думку ти, або геній, або божевільний.

Яремчук Василина