Потрібний, або той, що продався

_{«Але ж навколо штучні маски, а не обличчя,}

_{штучні клапани, а не серця,}

_{штучні допінгові емоції, а не любов.»}

_{Степан Процюк}

Незалежний, чесний, той, що прагне справедливості журналіст. Сьогодні – це міфічний персонаж, що живе в вигаданому світі. Реалії життя, а тим паче реалії українського суспільства, заставляють людей навколо ставати справжніми маргіналами, яких мало що зацікавить. Зазомбоване суспільство вимагає зазомбованих магістрів пера. Так, здається, що  ми незалежна держава, вірою і правдою йдемо до процвітання, але насправді ми далі живемо в Союзі, звідки нам немає дороги. Та по-суті справа не в хабарницьких депутатах, тут справа у вже розореній державі. А в реальності ніхто не скаже правди, влада звинувачує у своїх бідах попередників, а народ з того сміється, мов самі накрали. А журналісти, що мали б бути каналом до чистого розуму, продали своє честе сумління.

Написати про щось фактично, не так вже й прибутково. А все в сучасному світі живе на доларах, євро чи іншій провінційній валюті. Якщо твоя зарплата в гривнях то в кінцевому результаті ти сидиш сам-самотою з дульою у кишені. А вихід який? Навколо стільки спокус, що зламавшись, залишається продатися. Зрештою наш медіа простір вже є підготовлений до джинсово-попсових новин. Така інформація випливає так давно, що нація готова далі сприймати певні події в одному ракурсі, а про інші, які і так будуть замовчані, не хоче навіть чути. Це така собі гра у маніпуляції сидячих у трансі людей. І тільки справжні маніпулятори виживають.

Все тримається на псевдо чесності. Чесне слово, чесні журналісти і моя мабуть найулюбленіша іронічна фраза чесні вибори. За то тримаємо марку незалежності, навіть незалежності від відповідальності та професіоналізму.

Зрештою виправдовуючись перед собою, думаєш, що це всього лиш на всього бізнес. І чому інші заробляють, а я гордий? В кінці-кінців продажний може означати – для продажу. Глобальні процеси ми зводимо до іронії, пояснюючи це спеціально не зрозумілими теоремами. А коли, читаєш щось незаангажоване тоді відчувається тон байдужості. То все наша українська ментальність «моя хата з краю…», а навіть якщо щось знаю – нічого не буду з цим робити.

Живемо ефектом стада. Нікого не цікавить нічого. А правда не та, що правдива, а така яку люди говорять. Маючи свою думку ти, або геній, або божевільний.

Яремчук Василина